Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського (НБУВ) — найбільша за обсягом фонду та площею приміщень бібліотека України, головний науково-інформаційний центр держави, науково-дослідний інститут Відділення історії, філософії та права НАН України. Входить до двадцяти найбільших національних бібліотек світу. Згідно з наказом ВАК України і НАН України від 07.07.2008 N 436/311 усі електронні версії періодичних друкованих наукових фахових видань оприлюднюються на офіційному сайті Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського.
Заснована 2(15) серпня 1918 року як Національна бібліотека Української держави. Заснування бібліотеки було проведено на підставі Закону про утворення фонду «Національної Бібліотеки Української держави», ухваленого Радою Міністрів. 23 серпня (5 вересня) 1918 року було утворено Тимчасовий Комітет для заснування Національної Бібліотеки Української Держави в м. Києві. Перший склад Тимчасового Комітету: голова В. І. Вернадський (перший президент Української Академії наук) і його члени: С. О. Єфремов,А. Ю. Кримський, Г. П. Житецький і В. О. Кордт.
На початку 1919 року бібліотеці було надано одну кімнату в будинку Міністерства освіти (вулиця Терещенківська, № 2). У березні 1919 року бібліотека одержала тимчасове приміщення — головний корпус Колегії Павла Галагана на вулиці Фундуклеївській. Згодом бібліотеку було переведено до 4 кімнат у найменшому корпусі Колегії (на розі вулиць Пушкінської та Фундуклеївської).
3 травня 1919 року Спільне зібрання Академії наук ухвалило змінити термін «Національна» терміном «Всенародна». тож бібліотека стала називатися «Всенародна Бібліотека України при Всеукраїнській Академії наук у м. Києві» (ВБУ). 30 серпня 1919 року головою Ради Бібліотекарів ВБУ обрано члена Тимчасового Комітету Євгена Олександровича Кивлицького, який у 1919–1920 роках став першим завідувачем Всенародної бібліотеки України. У жовтні 1920 року Кивлицького на посаді завідувача Всенародної бібліотеки змінив Ю. Іванів—Меженко.
З ініціативи завідуючого Подільським краєвим архівом Ю. С. Олександровича і за допомогою Всенародної бібліотеки України було засновано Вінницьку філію ВБУ. 1923 року її очолив В. Д. Отамановський.
З 1923 року бібліотека почала одержувати два обов'язкових примірники творів друку УРСР, на базі його розпочато створення фонду архівного примірника творів друку УРСР.
У серпні 1941 року бібліотеку було евакуйовано в столицю Башкирії Уфу, де у приміщенні Державного педагогічного інституту було відкрито читальний зал з фондом відкритого доступу. У травні 1944 року бібліотека повернулася до Києва.
1946 року під керівництвом тодішнього директора Бібліотеки Ю. О. Меженка відроджується традиція видання фахового бібліотечного журналу, починає виходити «Журнал Бібліотеки Академії наук УРСР» (відповідно до тодішньої назви бібліотеки).
З 1957 року бібліотека включається до системи міжнародного абонемента.
До 1965 р. — Державна Публічна Бібліотека АН УРСР.
24 травня 1964 року у відділі бібліотеки, де зберігалися видання і матеріали періоду української державності (1917–1920), спалахнула пожежа, що тривала кілька днів. Кола українських дисидентів приписували цю дію шовіністові Погружальському, що свідомо виконав цей злочин при мовчазній згоді органів безпеки.
1965 року отримала назву Центральна Наукова Бібліотека Академії Наук УРСР.
У 1980 її фонди нараховували понад 10 млн назв, у тому числі 516 інкунабул, близько 300 000 рукописів, понад 6 500 книг церковнослов'янським шрифтом 15 — 16 ст. Найповніша в Україні збірка комплектів газет і журналів (понад 119 тис.).
19 лютого 1988 згідно з постановою Ради Міністрів УРСР Центральній науковій бібліотеці Академії наук УРСР було присвоєно ім'я академіка Володимира Івановича Вернадського.
5 квітня 1996 р. указом Президента України Бібліотеці надано статус національної бібліотеки. Тим саме указом у Бібліотеці утворено Фонд Президентів України.
У 1998 р. Бібліотека спільно з Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України розпочала формування реферативної бази даних «Україніка наукова» та видання українського реферативного журналу «Джерело».
22 жовтня 2002 р. у філії № 1 Бібліотеки сталася аварія, спричинена неполадками в тепломережі, під час якої близько 6 тонн гарячої води вилилося на літературні та рукописні пам'ятки. Від води та пару постраждали понад 200 тисяч документів, вийшла з ладу система опалення.
У грудні 2003 р. Бібліотека виступила одним зі співзасновників технопарку «Інтелектуальні інформаційні технології».
25 серпня 2004 р. Кабінетом міністрів України затверджено Державну програму розвитку діяльності Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського на 2005–2010 роки, яка визначає Бібліотеку як головний науково-інформаційний центр держави. Завданнями програми, зокрема, є нарощення технологічної потужності установи та запровадження нових інформаційних технологій формування та використання документних ресурсів.
